Навіть будучи дорослими, ми продовжуємо нести на собі відбиток того середовища, в якому ми виросли. Сімейна система багато в чому визначає наші вірування, переконання, ритуали, звички. У тому числі в ній живе сімейний міф (а іноді й не один), який впливає на наші поведінкові стратегії та життєві сценарії. Ми часто зустрічаємося з ним на психологічній консультації.

СІМЕЙНИЙ МІФ – це соціально-психологічний феномен, який відображає спотворене, не зовсім відповідне реальності уявлення сім’ї про себе, як в цілому: хто ми один для одного і як ми взаємодіємо із зовнішнім світом. Він об’єднує сім’ю (рід), подібно до прапора, під яким усі збираються.

Ось кілька прикладів таких міфів. Вам, напевно, вже зустрічалися ті, хто їм слідує.

«Ми – сім’я героїв»

«Про бездоганність батьків»

«Про вічне кохання»

«Про чарівну силу кохання»

«Міф про те, що головне в житті це діти»

«Ми всі разом до кінця століть»

«А давайте дружити проти» і щось таке.

При цьому чим дисфункціональніша сімейна система, тим вище буде негативний вплив міфу. У здоровій сім’ї міф згладжується, стає предметом гордості. Там більше свободи, приймається інакшість, поважаються альтернативні погляди. У дисфункціональній сім’ї він перетворюється на надідею, заради якої треба жити і боротися з усім світом.

Давайте розберемо загальні характеристики та закономірності всім сімейних міфів, описані психологами. Отже:

• Міф це завжди метафора, системотворчий девіз чи вірування, які підтримується всіма членами сім’ї. Але міф часто далекий від реальності. Це дороговказ зірка, що стала ілюзією.
• Натомість у ньому є ідея та психологічний зміст. Міф сформульований, як правило, позитивно, і показує: чим ми кращі, у чому наша сила, що допомагає нам вижити, або заради чого ми всі живемо. Не можеш знайти свій шлях – звернися до коріння, і що там виявиш, так і живи. Все просто!
• На ньому часто тримаються сімейні ритуали, традиції, правила, а також негласні послання (наприклад, про те, які почуття в нашій сім’ї заборонені, а які дозволені, з ким можна водиться, а з ким ні, скільки вищих освіт потрібно мати, наскільки у нас дозволено/заборонено мати особистий простір та секрети, як ми поводимося з особистими межами один одного тощо)
• Міф поєднує сімейну систему, допомагає сім’ї вибудувати зовнішні кордони, стати непроникною для чужинців, які руйнують її уклад та цінності. Часто стійкі міфи формуються у сім’ях, які були поставлені на межу виживання. Колись раніше міф допоміг їм згуртуватись і вижити, щось подолати. І тепер вони йому йдуть, адже кращого варіанта або не знають, або переконані, що будь-які альтернативи ведуть до руйнування і свідомо небезпечні.
• Чи не оспорюється членами сім’ї, приймається на віру, а часто навіть не усвідомлюється. Його складно сформулювати словами. Він ніби «розмитий» у наших звичках, переконаннях та сценаріях. Інакше його можна було б легко помітити, критично поставитися і врешті-решт з нього вийти.

Сімейний міф формується десятиліттями і передається у спадок. Наприклад, у нашій країні серед сімей, що пройшли війну, часто трапляється міф «Ми герої». Це сім’ї – борці з труднощами, трудоговліки та досягачі. Або міф «Ми – дружна сім’я» формується у важких економічних обставинах, коли кожна пара дорослих рук – робоча сила, яка життєво необхідна для виживання сім’ї чи громади. А порізно і прірва не довго.

Але з часом обставини, які в минулому призвели до формування міфу, стираються з пам’яті. Нащадкам передається гола ідея, яка в нових життєвих обставинах може бути зовсім не доречна. Наприклад, у наші дні люди, які живуть під міфом «Ми герої», ніяк не можуть звикнути до розміреного життя. Їм постійно потрібно знаходити собі перешкоду, стіну, на яку вони дертимуться. “Розумний гору обійде …” – не їх дивіз. Такі люди часто творять перепони самі собі. А потім звертаються з ними по допомогу до психолога.

Ще один важливий аспект з яким доводиться працювати психологам в індивідуальному та сімейному консультуванні – співзалежні стосунки. 

Міф утримує людей у ​​співзалежних стосунках зі своєю батьківською сім’єю. Адже за зовнішнім кордоном сім’ї знаходиться інший ворожий світ, який не поділяє наші погляди та цінності. «Вони нас придивляються! Вони хочуть нас переробити! Але ми не здамося, адже у єдності наша сила! Ми знаємо правду, а вони всі – ні! – ось що ми чуємо у кабінеті психолога. Зовнішні межі сім’ї стають твердими, а внутрішні розмиваються. Усередині сім’ї багато стає загальним: і кімната, і речі, і час, і секрети і навіть діти. Не можна думати не як усі. Не можна надавати ідеалів.

З-під такого впливу не так легко вийти. А в дисфункціональних сім’ях вплив міфу стає особливо сильним, підкріплений авторитетом старших, багаторазовим повторенням із прикладами із сімейного минулого, відсутністю видимих ​​альтернатив. Це змушує дітей проживати сценарії своїх предків і стає наріжним каменем у спробах збудувати стосунки з «чужими». Якщо невістка чи зять інші – це стає предметом вічної боротьби, закидів та образ.

У таких сім’ях часто чимало роботи для психолога та психотерапевта. Основна складність – неможливість побачити та визнати справжню проблему. Вона виявляється прихована під уявним благообразием і бажанням відповідати застарілому ідеалу. Говорити та зізнаватись про неї не можна. Адже в сім’ї «Героїв» не плачуть і не виявляють слабкості, а в «Дружній» сім’ї не дратуються та не пам’ятають зла. Подібні перекручування роблять стосунки нещирими. Багато емоцій та поведінка опиняються під забороною. Реальні інтереси та потреби ігноруються. Маски приростають і стають як рідні.

Боротися з міфом можна усвідомленням, поверненням у реальність. Доведеться розвінчати культ особистості, на якій міф тримається, визнати інакшість і нормальність «чужих», знайти нові сенси і опори. Але чи це завжди потрібно? Переробити людей, особливо старше покоління, яке виросло на міфах, не вдасться. Скоріше його треба враховувати у комунікації, мати мудрість іноді змовчати, підіграти, будувати спілкування на тому, що нас об’єднує, а не роз’єднує.

Зрештою міф – не хвороба. Із ним можна жити.

Автор: психолог, психотерапевт Губар Єлизавета